Мосійчук Марія, Слободюки Сидір та Юстина

Народилася Марія Мосійчук (Слободюк) у селянській родині Сидора Тимофійовича та Юстини Степанівни Слободюків. Мала молодших брата Миколу (1929 р. н.) й сестру Раїсу (1935 р. н.).

Нацистські війська окупували смт Мізоч 27 червня 1941 р. Однією з перших постанов їхньої адміністрації стало положення «Про обов’язкову реєстрацію євреїв». Наступний крок – їх ізоляція від неєврейського населення. Восени 1941 р. в селищі створили гетто, куди зігнали всіх євреїв Мізоча та навколишніх сіл. Воно було в центрі населеного пункту, поблизу сучасної автостанції. Усю територію загородили колючим дротом. У гетто створили штучний голод. Німецька адміністрація заборонила допомагати євреям під страхом смерті, однак знаходилися мізочани, які нехтували її указами: йдучи повз гетто, перекидали через огорожу продукти.

У ніч із 13 на 14 жовтня 1942 р. мізоцьке гетто оточила поліція. Євреям повідомили, що їх вивозитимуть на роботи до Німеччини. Для цього треба було зібратися на площі о 16:00 із цінними речами. Зібравши майже півтори тисячі осіб, окупанти повели колону в бік залізничної станції. Зрозумівши, що йдуть на страту, євреї почали викидати дорогі речі з містка в р. Стубелка та на дорогу. Уже тоді почалися поодинокі розстріли.

За наказом німців євреї самі викопали могильну яму. Нібито для Мізоцького цукрового заводу потрібен був рів завдовжки 50 м, завширшки 7 м і завглибшки 6 м. Він пролягав на відстані 300 м від підприємтва. Масові убивства тривали тут кілька днів.

У самому гетто сталася пожежа. За однією з версій, євреї підпалили будівлі, щоб відволікти увагу нацистів й утекти. О. Круглов, історик, дослідник історії Голокосту, наводить дані, що жертвами окупантів у Мізоцькому гетто в жовтні 1942 р. стали понад 1500 євреїв, близько 200 – загинули під час тієї пожежі.

Серед тих, хто врятувався, була дівчинка-підліток Софія Горштейн, однокласниця Марії Слободюк. Її батьків, сестру і брата окупанти розстріляли, а вона дивом вижила. Діставшись будинку Слободюків, благала Марію умовити батька заховати її. Сидір і Юстина розуміли, що ризикують життям родини, однак залишили Соню в себе. Їй зробили криївку на горищі клуні, в сіні. Туди носили їжу й воду. Вночі вона приходила до хати. Майже 11 місяців дівчинка жила на обійсті Слободюків. Але поповзли чутки, що вони переховують єврейку. Одного разу до двору зайшов поліцай із місцевих жителів. Походивши подвір’ям, він сказав господарю: «Єврейку переховуєш? Начувайся, Сидоре…». Відтак Сидір переправив Софію до сусідів, але це був тимчасовий сховок. Невдовзі окупанти нагрянули в садибу Слободюків з обшуком. Шестирічній Раї поліцай пропонував цукерку, щоб вона сказала, де ховається єврейка. Але дитина, виконуючи наказ батька, не промовила ані слова. Після обшуків родина була під підозрою. Щоб не наражатися на небезпеку, на початку липня 1943 р. Сидір перевіз Софію до родичів у с. Верхів, неподалік м. Острог, де вона переховувалася до вигнання нацистів із краю.

12 липня 1943 р. стало трагічним для родини Слободюків. Цього дня Сидора Тимофійовича заарештували і стратили за допомогу євреям (за версією родини, це зробили польські поліцаї, які співпрацювали з нацистами).

«Постукали у двері, батько встав і каже мамі: “…наснився мені сон, що годинник мій упав з руки й розбився. Я нагнувся і збираю частинки. Часи – то життя. Все розбилося. Юстино, буде мені смерть…”. Батько нікуди не втікав, мабуть, боявся, що нас поб’ють. Я щось накинула на себе, взула чоботи, а то ж липень був. З переляку не знала, що робила. Добігла за перехрестя, а далі мене не пустили й кажуть: “…йди додому, ютро пшинєсєш сніданок на постерунок…”. Одного з них я впізнала. Він був під час обшуку в нас. Одним словом, з тих пір батька ми не бачили…». Зі спогадів Марії Мосійчук (Слободюк)

А вже за місяць на родину чекали нові випробування. Наприкінці серпня 1943 р. у Мізочі сталося масштабне українсько-польське протистояння. Загинули десятки людей з обох боків, було спалено сотні будинків. Селище палало кілька днів. Юстина Степанівна з трьома дітьми подалася до сусіднього села, де проживав брат покійного чоловіка. Через кілька тижнів родина повернулася, та на місці житла був лише попіл. Зимували погорільці де доведеться. Юстині не вдалося вберегти молодшу доньку – Раю. Дівчинка від переохолодження захворіла на запалення легень і невдовзі померла. Старшу – Марію – забрала до себе тітка Єлизавета Тимофіївна, яка проживала в смт Клевань. Там дівчина закінчила школу.

У 1946 р. Марія Сидорівна вийшла заміж за Павла Порфировича Мосійчука. Народила двох діток: Любов (1947 р. н.) та Миколу (1949 р. н.).

Після встановлення радянської влади місцеве населення не поспішало вступати до колгоспів, дехто саботував колективізацію. Усіх, хто противився режиму, було депортовано. У 1950 р. родину Мосійчуків визнали куркульською і виселили на Далекий Схід.

«Нас виселили як куркулів. Прийшли вночі люди з КГБ, з міліції і дільничний. Написали, що маємо 8 гектарів землі, коня, корову й “молотілку”. Забрали все, повимітали в коморі, де яка зернинка була. Сказали, що “імєнєм советской власті ми вас виселяємо”. І що мені було робити? Двоє маленьких дітей, чоловік слабий (хворів на туберкульоз легень), свекруха рве на собі коси. Я закутала дітей, у мішок накидала якоїсь їжі. Нас привезли на пересильний пункт у м. Клевань. Там ми були місяць. А далі в товарних потягах нас повезли у Хабаровський край. І по цей день не знаю за що...». Зі спогадів Марії Мосійчук (Слободюк)

Поселили депортованих у бараках. Діти, виснажені тяжкими умовами переїзду, весь час хворіли. Чоловік за станом здоров’я працювати не міг. Марія Сидорівна сама утримувала родину. Жінка влаштувалася на ферму телятницею. Через нелегкі умови життя й тяжку працю проблеми зі здоров’ям почались і в Марії (обмороження кінцівок, постійне запалення легень). Згодом їй разом із чоловіком вдалося влаштуватися на роботу у вагонне депо. У 1957 р. Марії Сидорівні (за сприяння начальника депо) вперше дозволили відвідати рідних у Мізочі.

Остаточно повернутися в Україну родина Мосійчуків змогла в 1974 р. Їм довелося відсуджувати свій будинок, який після виселення перейшов у власність колгоспу, а згодом був проданий іншим людям. Судова тяганина тривала кілька років (документи зберігаються у фондовій колекції).

Після повернення в Мізоч Марія відновила зв’язок із Софією Горштейн, яка до переїзду 1978 р. в Ізраїль проживала в м. Кременець Тернопільської області.

У 1992 р. на запрошення Яд Вашему Марія Сидорівна відвідала м. Єрусалим, де взяла участь в урочистостях з нагоди відзначення її батьків Сидора і Юстини (посмертно) та її званням «Праведник народів світу».